Розглянемо історію Миколаївській області в дзеркалі існуючих в певні часи символів.

Людина прийшла в долину Буга дуже давно — понад 11 тисяч років тому. Але перші символи з’явилися на нашій землі, ймовірно, з приходом скіфів. Степ і лісостеп від Дону до Азовського моря і до Нижнього Дунаю називався Скіфією. На основі племінного об’єднання утворилася держава, очолювана царем. Чи не найбільш популярним образом в розвиненому скіфському мистецтві був олень, який був у минулому родовим тотемом скіфів, твариною, якій поклонялися скіфські пращури. Часто зустрічався у скіфів і т.зв. «Сонячний знак» — поєднання кола і хреста, тобто сонячного диска і символу вогню. Такий символ був поширений аж до Карпат у XVIII ст. до н.е.

Більш того, на рідкісних монетах царя Емінака (5 в. до н.е.), що карбувалися, до речі, в Ольвії, зображувалося колесо з чотирма спицями в оточенні 4-х дельфінів, які символізують зміну пор року. Таке ж колесо зображувалося на монетах царя Скіла (475-460 рр. до н.е.).

У VI ст. до н.е. сини сонячної Еллади засновують в гирлі Бугу колонію, яка згодом стала державою, і називають її Ольвиєю — «щасливою». З другої половини V ст. до н.е. ольвійци починають карбувати монету із зображенням дельфіна і орла.

Дельфін відповідав Аполлону, а орел — Зевсу, — двом найбільш шанованим богам в полісі. Так само орел відповідав втіленню «верхнього», небесного світу, який тримав у лапах господаря «нижнього», земного світу, дельфіна. Однак, в I-II ст. н.е. набуває розповсюдження монета у вигляді дельфіна, який уособлює Аполлона Дельфінія, найбільш шанованого бога в Ольвії.

У наступні століття народи, які слідували через наші краї, а це були гуни, алани, печеніги, турки, половці, не залишили чіткого сліду в символіці Побужжя.

У XIX-XII ст. на о.Березань (о.Св.Евферія) розташовувався крайній південний форпост Київської Русі. У XIII в. землі Причорномор’я захоплюють татари і вони входять до складу Золотої Орди.

В кінці XIV — початку XV в. князям литовським Гедімінасу, Ольгерду, а потім і Вітовта вдається розширити межі Литовського князівства до Чорноморського узбережжя. У списку замків, складених після смерті Вітовта, в 1430 р, вказувалися Сокілець (нині Вознесенськ), Чорне місто (Очаків), Качукленов (Гаджибей). Невідомо, чи мали ці укріплення свою символіку, але ймовірно, в цих місцях ходила княжа монета із зображенням хреста і наконечника списа.

Після Люблінської унії 1569 р. північні райони нинішньої Миколаївської області входять до складу Брацлавського воєводства. Гербом воєводства стає червоний (червлений) щит зі срібним хрестом, в центрі якого вміщено синій щиток із золотим півмісяцем. Символи говорили про близькість кордонів з татарами: південніше воєводства розкинула свої намети Едісанская орда, про численність якої говорить сама назва (од-сан – 70 тисяч).

В кінці XV ст. землі між Бугом і Інгульцем займають козаки. Пізніше тут створюється Бугогардівська паланка. Паланка (в перекладі з турецької – фортеця) у запорожців означала і округ, і місцеперебування полковника зі старшиною, і, в переносному сенсі, полкове управління. Гардом на півдні України називали місце для лову риби. Бузький Гард був спочатку лише місцем переправи, але вже у XVIII ст. це був основний сторожовий піст. Існувала також на Кінбурнській косі Прогноїнська паланка — в місцях видобутку запорожцями солі. У кожну паланку призначався полковник, осавул і писар. Полковник на знак своєї влади отримував пірнач (або шестопер — менших розмірів булава з вертикальними розрізами вздовж кулі, нібито ділять кулю на частини), який носив за поясом, значок або прапор. Існували також срібні паланочні печатки.

В 1755 р на землях між річками Мертвовод та Інгулом був розміщений Нововербований козачий полк та волонтери для прикордонної варти під командою П.М.Скаржінского. У 1785 р Потьомкін підписав указ про сформування Прикордонного полку. Це було ядро ​​новостворюваного Бузького козачого війська. У 1804 р. війську були подаровані прапори — один білий і чотири чорних (по одному на сотню). Знамена мали спільний елемент — зображений в центрі полотнища червоний хрест, оточений золотим сяйвом. Знамена мали срібні шнури та китиці.

В результаті російсько-турецьких воєн знову придбані землі Причорномор’я увійшли до складу Новоросійської губернії, яка в 1784 перейменована в Катеринославське намісництво. 27 січня 1795 з намісництва виділилася Вознесенська губернія. При Павлові I знову створюється Новоросійська губернія, проте 8 жовтня 1802 вона знову розділяється: на Катеринославську, Миколаївську і Таврійську губернії. Указом сенату від 15 травня 1803 центр губернії переноситься з Миколаєва до Херсона. Природно, що в такій чехарді «адміністрування» про територіальні символи навіть і не думали. Лише 3 жовтня 1803 герби затвердили для Миколаєва та Херсона. Надалі херсонський герб поміщали на чолі гербів повітових міст (за «реформу» фон Ендена), проте в герби Миколаєва, Вознесенська і Ольвіополя (тепер Первомайськ) він не потрапив. Миколаїв був оголошений особливим губернаторством під керівництвом командира Чорноморського флоту, а Вознесенськ та Ольвіополь числилися за військовим відомством. У гербах цих міст, затверджених у 1845 р., главу щита займає державний герб, інші емблеми нагадують про козацьке минуле: ширяючий сокіл в гербі Вознесенська (місто виникло на місці зимівника Соколи) і орел в гербі Ольвіополя (раніше тут було урочище Орели).

Нарешті, в 1878 р затвердили герб Херсонської губернії: «У лазуровому щиті срібний хрест із сяйвом, супроводжується з боків і внизу золотими імператорськими коронами. Щит увінчаний імператорською ж короною і обрамований золотим дубовим гіллям, перевитими синьою Андріївською стрічкою ». Тлумачаться емблеми герба по-різному. Хрест — символ віри, що осяяла три царства: Скіфське, Татарське і Готське (корони). За іншою версією корони означають візантійських імператорів Василя і Костянтина, а також їх сестру Анну, присутніх при хрещенні Св. князя Володимира. Є ще й третя версія: корони — це три рукави дельти Дніпра. Дубові гілки означали міцність «державних установ», а стрічка ордена Андрія Первозванного — вищого ордена імперії, що надавався за «Віру та Вірність» — урядову підтримку державної служби. У такому вигляді, але без зовнішніх прикрас, герб потрапив у вільні частини знову затвердженого герба Миколаєва (1883) та проектів гербів Очакова (1872), Ольвіополя (1870) і Вознесенська (1872 г.).

Такі символи існували до 1917 р Остання спроба повернутися до них була зроблена в 30-і рр. Уже знайомий нам Н.О.Бітінскій поміщає в проект Великого герба України складний щит з гербами південно-західних земель і серед них — герб Херсонщини, але замінює імператорські корони на царські (давньоруські вінці).

22 вересня 1937 була утворена Миколаївська область в сучасних кордонах. З 60-х рр. з’являються спроби відродити герби міст, але вже в новому контексті. Затверджуються герби Миколаєва (1969 р), Снігурівки, Нового Бугу, Первомайська, Березанки і т.д. Однак у цих гербах вдалі символи поєднуються з різними техногенними символами зубчастими колесами (Первомайськ (1976), Новий Буг); водонапірної станцією (Снігурівка) і т.д.), що не відповідає положенням геральдичної науки.

В даний час ситуація поліпшується: або відтворюються герби, які були раніше (Миколаїв, Очаків, Вознесенськ) або створюються на основі права геральдики нові герби (Матвіївка, Тернівка). Настала черга і створення герба області. 30 травня 2000 Миколаївська обласна рада вирішила: «Провести з 1 липня по 25 вересня 2000 р. конкурс проектів герба і прапора Миколаївської області». Було так само обрано журі конкурсу, вироблені умови і порядок підведення підсумків…
На жаль, учасників конкурсу виявилося не багато. Більшість учасників звернуло свою увагу на багату подіями історію Миколаївщини, і в першу чергу — на античні часи: використовували символ Ольвії — орла, що сидить на спині дельфіна, просто — орла, що ширяє в небі.

Інші художники використовували у своїх роботах зображення амфори — символу античності, а так само вмістилище як хліба, так і вина — багатства Миколаївської області. Художниками використовувався так само плуг і якір — винахід скіфа — філософа Анахарсіса. Один автор у своєму проекті повернувся до композиції герба Миколаєва 1803 так само розділяючи щит вістрям на три поля — в першому поміщаючи митру Св.Миколая — патрона обласного центру; у другому полі — кадильницю з хрестом, символ духовного відродження, а в третьому — лань зі списом — символ багатої історії краю.

Розглянувши подані проекти, журі виділило трьох авторів, яким було наказано доопрацювати, у зв’язку із зауваженнями журі, звівши проекти символів області.

У листопаді 2000 р. журі на другому засіданні прийняло рішення — визнати найкращим проектом герба і прапора області роботу І.Я. Булавицького, голова правління Миколаївської обласної організації Спілки художників України:

«У срібному щиті з блакитним хвилястою краєм поміщена золота Архієрейська митра, покладена на схрещені палиці. В краю — амфора в перев’язь вліво натурального кольору. Щит увінчаний стрічкою державних квітів Україна і обрамлений гілками винограду і золотим колоссям пшениці, перевитих стрічкою кольорів державного прапора».

Тут митра і палиця — символ Св. Миколая — патрона обласного центру; хвилястий край — символ водних багатств краю; амфора — багатюща антична історія.

Проект прапора області того ж автора: «Прямокутне полотнище з співвідношенням сторін 1:2, що складається з трьох горизонтальних смуг — блакитної; жовтої і синьої хвилястої (соотв. 2/4; 1/4; 1/4 ширини прапора.). У центрі — в білому квадраті — золота митра на схрещених золотих палицях». Як бачите, був обраний далеко не найбільш вдалий проект, що нехтує правилами геральдики (на сріблі — золота митра!); та ще незрозумілий символ — амфора «втоплена» у хвилях…

Однак здорові побажання подіяли на журі лише частково — проекти дали автору на доопрацювання. На жаль, автор не врахував зауваження журі — він не змінив композиційно герб, а лише доповнив його короною з пшеничних колосків (взятої «напрокат» у герба села (!) Велика Димерка); да поклавши щит на якір, лапи якого обрамлені виноградними лозами. У такому вигляді проект герба використовувався в дні Миколаївщини на фестивалі мистецтв, і в такому вигляді він чекає експертизи Комісії державних нагород та геральдики.

Прапор змінений був автором на краще: «Прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 1:2, що складається з 3-х горизонтальних смуг: 1/3 – білої; 1/3 – синьою і 1/3 – жовтої. У центрі — зображення золотої митри на перехрещених золотих палицях».

Читайте також: коротка історія української територіальної геральдики

За матеріалами: Р.Ю.Кочкурова. Джерела: Журнал «Гербоведъ» # 57, стр.39-44.